Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2014 року Справа № 922/3306/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),суддів :Жукової Л.В. Кривди Д.С.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скаргиДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Ю Бі Сі -ПРОМО"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 12.02.14у справі№922/3306/13господарського суду Харківської області за позовомДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Ю Бі Сі -ПРОМО"простягнення сумиза участю представників від:позивачаПетренка А.С. (дов. від 17.01.14)відповідачаПетровської-Караченцевої Л.Г. (дов. від 07.04.14)

В С Т А Н О В И В :

ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з ТОВ "НВО "Ю Бі Сі - Промо" за договором поставки природного газу №11Б-76ПР-01, який укладено між сторонами 30.08.11, борг в розмірі 53552,78 грн., пеню в сумі 4155,84 грн., суму на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів у розмірі 160,69 грн., 3% річних в розмірі 2757,86 грн. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.10.2013 року (суддя

Шарко Л.В.) позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче об'єднання "Ю Бі Сі-Промо" на користь Дочірньої компанії „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" 3% річних в сумі 641,65 грн., інфляційні втрати в сумі 160,66 грн., витрати зі сплати судового збору в розмірі 1542,51 грн. Припинено провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 53552,78 грн. у зв'язку з відсутністю предмету спору. В частині стягнення пені в розмірі 4155,84 грн., 3% річних в сумі 2116,21 грн., інфляційних втрат в розмірі 00,03 грн. відмовлено. Приймаючи рішення, суд виходив з того, що зобов'язання відповідача є припиненим на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України.

За результатом апеляційного перегляду справи Харківський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: головуючого-судді Камишевої Л.М., суддів: Медуниці О.Є., Пелипенко Н.М.), рішення скасоване в частині відмови в стягненні пені та 3% річних в сумі 2116,21 грн., позов в цій частині задоволений, з відповідача на користь позивача достягнуто пеню в розмірі 4155,84 грн. та 3 % річних в сумі 2757,83 грн. Постанова обґрунтована тим, що до моменту зарахування вимог прострочення оплати мало місце.

Дана постанова оскаржується в касаційному порядку як позивачем, так і відповідачем. При чому, позивач просить скасувати рішення та постанову в частині припинення провадження у справі, посилаючись на невірне застосування судами ст. 601 Цивільного кодексу України, так як зарахування зустрічних зобов'язань може, але не повинно здійснюватися за заявою однієї із сторін. Відповідач також оскаржує постанову, але лише в частині стягнення пені та 3% інфляційних, посилаючись на те, що мало місце прострочення кредитора, так як він не довів до відома відповідача змінених реквізитів. Крім того, відповідач надав також відзив на скаргу позивача, в якому заперечує проти її доводів.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційних скарг та відзиву, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 30.08.11 між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник) в особі Харківської філії та ТОВ "НВО "Ю Бі Сі - ПРОМО" (покупець) був укладений договір поставки природного газу №11/Б-76ПР-01.

Позивачем в серпні 2011 року та жовтні 2011 було передано відповідачу природний газ на загальну суму 53580,19 грн. Відповідач свої грошові зобов'язання за договором виконував неналежним чином.

За газ поставлений у жовтні 2011 відповідач не розрахувався, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 53580,19 грн.

Відповідно до ст.601 ЦК України, ст.203 ГК України відповідач 12.08.13 надіслав позивачу заяву від 08.08.13 про припинення грошового зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

В заяві відповідач вказав, що ним не виконане грошове зобов'язання за договором 11/Б-76ПР-01 від 30.08.11 в сумі 53552,78 грн.

Дочірньою компанією "Газ України" НАК "Нафтогаз України" не виконані зобов'язання перед відповідачем по даній справі за договором № 11/11-160ПР-01 від 21.12.10 в сумі 95328,73 грн., що підтверджується рішенням господарського суду м.Києва від 28.11.12 по справі №5011-64/9998-2012, за яким стягнуто з ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" на користь ТОВ "НВО "Ю Бі Сі-ПРОМО" заборгованість в сумі 95328,73 грн., 190,66 грн. інфляційних втрат та 1336,16 грн. 3% річних.

В заяві від 08.08.13 відповідач заявив про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму основного боргу 53552,78 грн. (із залишком невиконаних позивачем грошових зобов'язань в сумі 41775,95 грн. та надав рішення господарського суду м.Києва від 28.11.12 по справі №5011-64/9998-2012, яким стягнуто з ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" на користь ТОВ "НВО "Ю Бі Сі-ПРОМО" заборгованість за договором поставки природного газу №11/11-160ПР-01 в сумі 95328,73 грн., 190,66 грн. інфляційних втрат та 1336,16 грн. трьох процентів річних (а.с.49 т.1). Отже, вимоги відповідача щодо розміру заявлених для зарахування зустрічних вимог є безспірними. Позивач вказане рішення суду не виконав у зв'язку з чим, враховуючи наявність заборгованості перед позивачем у розмірі 53552,78 грн., відповідач 08.08.13 здійснив зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до ст.601 ЦК України, ст.203 ГК України.

Суди врахували заяву відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог в сумі 53552,78 грн.

Позивач не згоден з такою позицією суду та вважає, що застосування ст.601 ЦК України, ст.203 ГК України щодо припинення зобов'язання в сумі 53552,78 грн. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог є неможливим, оскільки по-перше, позивач не давав на це згоди, а по-друге, вимоги не є однорідними. Аналогічні доводи викладені як в апеляційній, та і в касаційній скарзі.

Колегія Вищого господарського суду України вважає за необхідне підтримати висновки судів, а доводи касаційної скарги позивача відхилити з огляд на наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування.

Виходячи з аналізу вказаних норм, вбачається, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей); строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань, і якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України звернутись за захистом своїх охоронюваних законом прав до суду. Водночас, згоди іншої сторони у зобов'язанні із зарахуванням вимог не вимагається.

Посилання позивача на те, що за правовою природою вимоги не є однорідними та відрізняються структурою ціни договору є безпідставними та правомірно відхилені судами, оскільки зараховуються вимоги про передачу речей одного роду, а саме грошей. Враховуючи викладене, в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 53552,78 грн. господарський суди правомірно припинили провадження у справі на підставі п.1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Щодо касаційної скарги відповідача. Апеляційним судом стягнуто пеню за період з 05.09.11 по 25.10.11 в сумі 0,57 грн. по заборгованості на суму 27,41 грн. та за період з 06.11.11 по 07.05.12 в розмірі 4155,27 грн., а також 3% річних в сумі 2757,86 грн. за період з 06.09.11 по 26.07.13.

Відповідач посилається на те, що апеляційний суд безпідставно нарахував пеню за період, що починається з дня прострочення платежу, тоді як слід було керуватися п. 9.3. договору поставки газу, де вказано, що неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом. Позивач звернувся з позовом по даній справі 02.09.13, отже, пеня має бути нарахована за період з 31.01.13 до 02.08.13.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне підтримати правову позицію апеляційного суду та відхилити доводи відповідача з огляду на наступне.

Так, п. 9.3 договору, яким передбачено, що неустойка нараховується постачальником за шість місяців, які передували моменту звернення з претензією або позовом, правомірно не застосований апеляційним судом, так як цей пункт є нікчемним, а відтак, недійсним, як такий, що суперечить вимогам статей 260, 261, 258 ЦК України та положенням частини шостої статті 232 ГК України.

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік. Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відтак, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Враховуючи викладене, положення пункту 9.3 договору, в якому сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення пені за прострочену суму, оскільки встановили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотного відрахунку шести місяців від дати звернення виконавця з позовом, суперечить вимогам частини другої статті 260, статті 261, статті 258 ЦК України та частини шостої статті 232 ГК України.

Відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

За змістом ст.215 Цивільного кодексу України, п.9.3 договору є не лише недійсним, а нікчемним, оскільки суперечить законодавству, а тому, з врахуванням вимог ст.236 Цивільного кодексу України, є таким з моменту його вчинення. Тому суд мав застосовувати порядок нарахування пені, визначений чинним законодавством, а розмір пені - визначений іншими частинами договору, які не суперечать законодавству, а тому, підлягають застосуванню. Що і було правомірно зроблено апеляційним судом.

Заперечуючи проти стягнення 3% річних, відповідач посилається на те, що позивач ліквідував Харківську філію та не повідомив відповідача, як це передбачено п.11.2 укладеного договору, про свої нові реквізити, а тому відповідач не мав можливості здійснювати платежі за договором, отже відсутня його вина у несплаті боргу, так як має місце прострочення кредитора.

Але такі доводи перевірялися та обґрунтовано відхилені апеляційним судом, з чим погоджується також суд касаційної інстанції, з огляду на наступне. Відповідач не довів факту неможливості виконання обов'язку щодо сплати у встановлені строки платежів за поставлений природний газ у зв'язку з неповідомленням його про зміну платіжних реквізитів, оскільки рахунок Харківської філії був відкритим до 30.03.12, тоді як період остаточного розрахунку за поставлений у жовтні 2011 р. газ сплинув 05.11.11. Докази перерахування платежів за договором в банк обслуговуючий постачальника природного газу, як до, так і після 30.03.12 відсутні.

Інші посилання, наведені в касаційних скаргах, також не підтверджуються матеріалами справи, спростовуються висновками судів та не доведені відповідно до вимог ст. 33 ГПК України. Твердження заявників про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв'язку з чим підстав для скасування прийнятих у справі рішень колегія суддів не вбачає.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені апеляційним господарським судом на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" та ТОВ "НВО "Ю Бі Сі -ПРОМО" залишити без задоволення, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.02.14 у справі №922/3306/13 залишити без змін.

Головуючий - суддя Б. М. Грек

Судді Л.В. Жукова

Д.С. Кривда